Що таке резильєнтність або Як мотивувати й надавати сил під час війни?

post image

Людям завжди складно адаптуватися до змін, а коли вони настільки кардинальні та болючі – особливо. Проте єдність допоможе нам лишатися сильними та перемогти.

Щоб допомогти командам працювати в умовах війни, варто розвивати резильєнтність – тобто здатність відновлюватися навіть в умовах найскладніших життєвих обставин. Це надважлива якість для українців.

Резильєнтність складається з кількох елементів:

  • надія – пов’язана із впевненістю в тому, що ми можемо пройти через складнощі та “вийти до світла”;
  • оптимізм – у контексті війни це не про веселощі, а про віру в те, що перемога буде;
  • адаптивність – здатність пристосовуватися до змін, у військовий час – дуже швидко;
  • стійкість – здатність не опускати руки навіть попри трагічні обставини.

Турбота про тіло та дух 

Для керівників та HR-ів це критично: якщо у вас немає власного ресурсу – на жаль, ви роздаєте свій стан команді, як вай-фай. Це неможливо приховати через вимучену посмішку.

Так, надзвичайно складно піклуватися про себе під час війни. Проте необхідно, щоб тримати рівновагу. Аби нагадувати тілу, що воно живе, треба дбати про сон, харчування, фізичні навантаження. Знайдіть доступний собі спосіб піклуватися про тіло – наприклад, самомасаж чи душ.

Щоб підтримувати дух, насамперед кожній людині потрібно бути на своєму боці – що б не відбувалося. Бути для себе самого найкращим другом.

Українці проходять через горе та біль, і попри це багатьох переслідує провина. Зараз життєво необхідно постійно нагадувати собі: “Що б я не робив  – зараз це найкраще, що я можу”. Якщо цькувати себе – це паралізує та руйнує самооцінку. Якщо ж навчитися завжди бути за себе – саме з цієї позиції ми можемо довіряти собі, любити себе, а відтак – рухатися до перемоги. Ідеться про самоцінність – тобто здатність цінувати себе не за щось, а за те, що ти просто є.

Якщо ви переповнені емоціями – це цілком адекватна реакція. Важливо вміти впоратися з ними, щоб не виливати на оточення. Насамперед емоції треба назвати вголос (це вже зменшує інтенсивність), поговорити про почуття з тими, хто не буде знецінювати, виписувати та малювати їх, випускати (кричати, бити подушку тощо).

Дихайте. Наприклад, спробуйте таку просту, проте напрочуд ефективну техніку: мінімум протягом хвилини робіть видихи з полегшенням, як після важкої справи. Практикуйте “квадратне дихання”: 4 секунди вдих – затримка на 4 секунди – 4 секунди видих – затримка на 4 секунди.

Спонукайте себе та команду “виринати” з новин – наприклад, читати їх двічі на день. Щоб давати собі більше енергії, допомагайте команді створювати нові нейронні зв’язки – вчитися зараз складно, але, наприклад, можна дивитися короткі TED-виступи.

Підтримка міцних стосунків 

Внутрішня опора людини в складних життєвих обставинах стає слабшою. І важливо шукати опори зовні, щоб спиратися на них. В американському футболі є квотербек – гравець атакувального складу, і гравці лінії захисту.

В команді ми можемо бути “лінією захисту” одне для одного. Людьми, на яких можна розраховувати. Створити острівці безпеки, де кожний може бути самим собою та мати підтримку.

Підтримувати важливо так, щоб не нашкодити. Насамперед нам важливо самим бути в ресурсі в цей момент. Інакше є ризик токсичної реакції – наприклад, засудження (на кшталт “Як ти можеш жалітися, адже в інших усе набагато гірше?”) – а це тільки погіршить стан.

Людям важливо відчувати, що їх чують, приймають, визнають їхні почуття, розуміють складність їхньої ситуації, без оцінок, звинувачень та очікувань. Але, знову-таки: щоб бути поряд із людиною в її ситуації – нам треба мати сили на це. Не можна віддавати свою “кисневу маску” іншим, якщо сам не можеш дихати – спочатку подбайте про себе.

Не варто заперечувати почуття інших людей. Вербально це може проявлятися так: “Все не так погано. Ти ж у безпеці – то чому ти плачеш? Не вигадуй. Радій і насолоджуйся життям”. Людина не може “неправильно відчувати”. Будь-яка реакція – нормальна. Навіть якщо людина в безпеці, всі думки – в Україні і в подіях, які відбуваються з нею. Натомість варто казати: “Я розумію твої емоції. Мені шкода, що це сталося” – звичайно, якщо ви щиро такої думки. Загасити почуття неможливо – спонукайте їх звільняти та будьте поряд.

Коли людині боляче і вона в розпачі, не допоможе: пошук філософських смислів (“Це все відбувається не просто так”) та заклики бути джерелом світла, щастя та любові в світі. Якщо людина відчуває лють, ненависть, розпач – вона має право про це говорити, і якщо це приймають – стає легше.

Заклик “Зберись, тримайся!” краще замінити на “Тримаємося, я поруч. Скажи, що тобі потрібно – чи можу я допомогти?”. І постійно повторюйте це, адже не всім легко приймати допомогу.

Якщо людина ділиться страхом – не варто підбурювати і казати, що насправді все ще гірше. Це як у вогонь лити бензин – тільки погіршує становище. Ніхто не знає, як буде – не на часі жахливі прогнози та залякування людей.

Ми по-різному сприймаємо світ та реагуємо на події. Ми різні, але можемо бути емпатійними одне до одного.

Уникнення катастрофічного мислення 

У людей опускають руки, коли здається, що нічого не можна вдіяти. Люди часто кажуть: “Я більше не можу це витримувати”. Це відбувається, коли ми залякуємо самі себе. Проблема здається величезною, а ми самі порівняно з нею – маленькими.

Коли на нас тривалий час тиснуть обставини, на які ми не можемо впливати, виникає навчена безпорадність. У такому стані люди не здатні рухатися навіть тоді, коли обставини змінюються. Дуже важливо не допустити цього стану.

Протилежність навченій безпорадності – позитивне світосприйняття. Навіть під час війни. Йдеться про три ідеї, які є ключовими:

  • “Так буде не завжди”. Це про віру. Війна також закінчиться, перемога буде. Проте тут важливо не встановлювати дати, адже ніхто не знає, коли саме.
  • “Не все так погано”. Це про надію. Так, є безліч жахливих подій. Проте є й ті, за які можна триматися, щоб іти далі. Виконайте просту вправу: подивіться навколо та знайдіть усі предмети чорного кольору. Заплющіть очі. Ви запам’ятаєте все чорне, а якщо попросити назвати, що в вашому оточенні, наприклад, блакитного кольору – навряд чи згадаєте. Ми концентруємося на чорному, особливо в важких обставинах. Проте щоб вистояти – ми маємо бачити й те, задля чого йдемо до перемоги.
  • “Я люблю себе”. А отже, не кажу собі: “Все погано – і я сам поганий, тому що не зробив…”. Натомість ми маємо говорити собі: “Так, мені болить. І іншим болить. Але я роблю все, що можу в цій ситуації”.

І здавалося б, під час війни жарти недоречні. Проте гумор зараз дуже важливий, він дійсно допомагає вистояти.

Прийняття життєвих обставин, які не можна змінити 

Ми маємо прийняти, що наш світ змінився. І навіть після нашої перемоги все буде дещо по-іншому. Проте це не означає, що виключно гірше.

Йдеться не про те, щоб здатися та згаснути. Проте немає сенсу протидіяти тому, що вже відбувається. Замість того, щоб битися з обставинами, варто прийняти їх як є – і зробити їх поштовхом до руху та змін. Це зберігає внутрішні сили, допомагає видихнути та зрозуміти, що саме робити далі.

Попередні пункти надзвичайно важливі – тільки коли люди змогли проявити все, що відчувають (страх, біль, злість) і їх у цьому підтримали, тільки коли команда відчула землю під ногами – є сенс переходити до наступних кроків.

  • Встановлення цілей. Це дуже складно. Але командам необхідно розуміти цілі. Це підтримує енергію, адже зрозуміло, що життя й робота тривають. Усім непросто, проте команда і кожен у ній здатний адаптуватися до будь-яких умов. Коли люди бачать картинку майбутнього, до якої йдуть, відчувають, що керівники в це щиро вірять, – це мотивує та надає сенс. Наша надія та “лінія захисту” нам у поміч.
  • Готовність до рішучих дій. Якщо ми віримо в перемогу, знаємо, що команда нас підтримає – ми відчуваємо в собі ресурси для перемог навіть у найскладніших обставинах.
  • Розвиток впевненості в собі та вміння навчатися в минулого. Ми з командами все проходили крізь кризи (наприклад, під час пандемії) – проте вистояли та стали сильнішими. А тому зможемо перемогти й цього разу.

Також спікерка поділилася порадами від Тіа Грехем (Tia Graham), американської дослідниці теми щастя та тренерки з лідерства, авторки книги “Щасливий керівник” (Be a Happy Leader):

  • Комунікуйте з працівниками про те, що їхня робота має велике значення та наповнена змістом. Пов’язуйте мету вашої команди з тим, як ваша робота змінює світ на краще. Це мотивує та підбадьорює.
  • Якщо ви з командою підтримуєте Україну – говоріть про те, як ваша допомога впливає на життя людей.
  • Зараз багатьом людям складно розповідати про свій стан. Вони закриваються, і це ще небезпечніше, ніж гостра емоційність. Щоб допомогти, підтримуйте, слухайте, ставте відкриті питання. Щоб зрозуміти стан людини, звертайте увагу не тільки на слова, а й на невербаліку.
  • Давайте чесний позитивний зворотний зв’язок.
  • Спілкуйтеся з працівниками в невеликих групах – багатьом зараз складно розповідати про сеюе, коли поруч людно. Спонукайте ділитися тим, що хвилює, проживати свій стан у безпечній атмосфері. Зараз це – найкращий тімбілдинг.

 

Вам може бути цікаво...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *