Повернення Конституції Пилипа Орлика

        10 серпня, в Україну вперше за 311 років зі Стокгольма доставили латинський варіант Конституції Пилипа Орлика – визначну історичну пам’ятку української та європейської думки ХVІІІ, яка заклала підвалини українського конституціоналізму, одну з перших конституцій світу. Три її копії, передані Швецією, за словами представниці Верховної Ради в Конституційному Суді України Ольги Совгирі, «вже експонуються в Україні: у парламенті та Офісі Президента; третя копія буде передана в Конституційний Суд після його реформування».

Пилип Орлик: дипломат і розвідник, який довго стримував Петра І

        Пилип Орлик (1672-1742) – гетьман України (1710-1742), наступний після Івана Мазепи, його найближчий соратник. Серед українських гетьманів він вирізняється тим, що був першим великим українським політиком, змушеним діяти за межами країни – в еміграції. Відтоді подібна практика не дивина – пам’ятаємо, що Уряд України в екзилі склав свої повноваження, хоч і символічні, аж у 1992 році, коли було обрано першого українського Президента Кравчука.

     П илип Орлик бу в нащадком литовсько-білоруського шляхетського роду. Початкову освіту здобув у єзуїтському колегіумі у Вільно (нині Вільнюс); згодом навчався в Києво-Могилянській академії, був учнем Стефана Яворського. То була ще «стара», не зросійщена Могилянка, якою вона стане за митрополита Самуїла (Миславського) і правління Катерини ІІ. Тож західна освіта і виховання суттєво вплинули на формування світогляду Пилипа Орлика, а єзуїтський вишкіл до кінця життя спонукав до критичного мислення і пошуків виходу з найскладніших обставин.

         Він починав службу як військовий канцелярист, згодом став генеральним писарем Війська Запорозького. Гетьман Мазепа одразу помітив і оцінив його непересічні здібності, інтелект і гострий розум – досить скоро Орлика направляють на дипломатичну службу в Москву. Саме Пилипу Орлику вдалося впродовж тривалого часу не тільки вправно приховувати факт перемовин між Мазепою і шведським королем Карлом ХІІ щодо військового і політичного альянсу, але й переконати царя Петра І та його оточення, що доноси, які на Мазепу безперестанно писали Іскра і Кочубей, попереджаючи російського царя про зраду – неправдиві й наклепницькі. І Петро вірив до останнього… До речі, з московським царем вони були однолітками.

        В  тім, то був підйом, відкривалися перспективи. Але ж і після поразки під Полтавою в 1709 році Орлик не зрікся гетьмана Мазепи, зберіг йому вірність до кінця.

   5   квітня 1710 року на козацькій раді, скликаній у Бендерах, його обрали гетьманом – і це було справедливо. Позбавлений будь-яких засобів до існування – спеціальна комісія, призначена королем Швеції, визнала спадкоємцем усього майна Мазепи його племінника Андрія Войнаровського – Пилипу Орлику вдалося фактично «з нуля» створити український уряд у вигнанні: були призначені генеральний писар, генеральний суддя, генеральний осавул тощо. Підтримав нового гетьмана і кошовий отаман Кость Гордієнко – теж політичний вигнанець. Усім їм, ризикни вони повернутися в Україну, загрожувала б смерть. Але не одразу, а через тортури і допити в катівнях Петра І. Прикметно, що за рік до того, як одні українці у вигнанні приймали першу Конституцію, переймаючись долею України, інші славили Петра. У 1709 році Феофан Прокопович, вітаючи московського царя у святій Софії Київській, називав його «Отцом Отечества»…

       Пилип Орлик був українським державником, який ніколи не забував про справжню ціну Москві. Йому це, так само як і вірність Мазепі, також не пробачили. Недарма ж у російські столиці – в старій і в новій – робилося все, щоби його ім’я було забуте на Батьківщині. І до певної міри їм це вдалося. Аж 250 років, майже до кінця ХХ століття, про гетьмана Орлика публічно не згадували навіть історики.

А що, це справді була Конституція Орлика? Так. Була

      Коли Пилипа Орлика обирали гетьманом, справді стався цей надзвичайно важливий політичний акт, який не втратив ваги й у наші дні. На козацькій раді, між новообраним гетьманом, козацькою старшиною і козаками, які не захотіли служити Московії, було укладено угоду «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького». Цей козацький суспільний договір відомий нині як «Конституція Пилипа Орлика». Документ складався з чотирьох частин: вступу-преамбули, 16 статей, присяги гетьмана і хартії-підтвердження Карлом ХІІ гетьманства Орлика і свого протекторату. Текст був написаний двома мовами: староукраїнською і латинською. Більшу частину Договору склав сам Пилип Орлик, він же здійснив його остаточне редагування.

Конституція гетьмана Пилипа Орлика(“Договоры и постановления прав и вольностей войсковых…”) староукраїнською мовою. Титульний, перший і останній аркуші документу. На останньому аркуші – власноручний підпис гетьмана Орлика і печатка української козацької держави – Війська Запорозького

         В обговоренні і підготовці Договору брали участь українці світського і релігійного станів. Зокрема, Андрій Войнаровський, Кость Гордієнко, Дмитро Горленко, Федір Мирович, Іван Максимович та інші. Радилися навіть із тими, хто залишився в Україні – туди посилали гінців, а текст Конституції шифрували.

      Чим важливий цей документ?

• По-перше, тим, що це була саме конституція всієї України, а не лише Запорозького війська, про що свідчить чимало статей, у яких, зокрема, окреслено засади непідлеглості Української держави Московії та Речі Посполитій;
• По-друге, визначено кордони, що відповідали кордонам часів Богдана Хмельницького;
• По-третє, запроваджено своєрідний козацький парламент, у якому мали засідати представники від кожного адміністративно-територіального округу та військового полку. Цей парламент – Генеральна (старшинська) рада – мав збиратися на свої засідання тричі на рік і розв’язувати певні питання, які раніше перебували виключно у віданні гетьмана. Тобто, Україна фактично трактувалася як гетьмансько-парламентська республіка.

   Основною релігією затверджувалося православ’я, з підпорядкуванням Константинопольському, а не Московському патріарху.

    Документ також проголошував причини переходу Війська Запорозького під протекторат Шведського королівства. Він був скріплений присягою Пилипа Орлика, його підписом і державною печаткою Війська Запорозького. Згодом його затвердив «протектор України» – король Швеції Карл ХІІ.

       Так, Швеція безальтернативно наближалася до поразки у Північній війні, однак вибору в Орлика не було. Але те, що Українську державу було де-юре інституціоналізовано окремішньо від Москви, що вона визначалася, як частина європейського Заходу, що в документі були закладені початкові демократичні засади – то й була перемога Пилипа Орлика. І саме за це йому завжди будуть вдячні нащадки.

     Тоді, на початку ХVІІІ століття, через вкрай несприятливу міжнародну політичну ситуацію, договір не вступив у повну силу. Втім, протягом декількох років його положення частково діяли на території Правобережної України, під час воєнних походів Пилипа Орлика у 1711 і 1713 роках.

Вигнання і Пам’ять. Що було потім

       Після того, як шведський король Карл ХІІ повернувся в 1714 році в Швецію, Пилип Орлик змушений був їхати за ним. Жив у Стокгольмі, Ганновері, Речі Посполитій, Туреччині. Всюди вів активну дипломатичну роботу – приймав іноземних консулів і дипломатів, жваво листувався з європейськими володарями, прагнучи долучити їх до «української справи», але тодішні європейські очільники так і не наважилися вступати в протистояння з новітньою імперією. Скільки ще разів повторився нашій історії цей трагічний сюжет…

    Його син – Григорій Орлик, був спочатку посланцем гетьмана, а згодом вступив на дипломатичну службу до короля Франції. Він до останнього зберігав пам’ять про батька і про створений ним документ, до усвідомлення значущості якого ми лише наближаємося… У французьких зауваженнях до тексту Конституції Григор Орлик зауважував, що «…батько також писав мені про те, що якби козацький народ зберіг пам’ять про давніх своїх князів, він би мав більше права на спадщину Східної імперії (Візантії)…, аніж теперішня російська імператриця Єлизавета…» Російські таємні служби полювали за гетьманом, намагаючись або вбити його, або вивезти до Московії (з 1721 року – Російська імперія).

  Помер Пилип Орлик у Яссах (сучасна Румунія) 24 травня 1742 року самотнім, далеко і від рідних, і від Батьківщини. Втім, зроблене ним, назавжди залишиться в історії України, за долю якої він боровся все своє життя.